Зовні він завжди посміхається. Але ніхто не знає, що Чон Чхемін відчуває потяг до хлопців, а не до дівчат.

І що вдома замість посмішок накопичуються образи.

Початок літа другого курсу середньої школи.

Перед таким Чхеміном з’явився переведений учень Іан.

Незважаючи на гарне обличчя, він був похмурим хлопцем, який не спілкувався ні з ким і тримався осторонь.

Неприємний хлопець, який щоразу, коли я повертаю голову, дивиться на мене з неприязню.

Одного дня Чхемін дізнається про таємницю Іана.

Дивно, але, ділячись таємницями з Іаном, Чхемін починає відчувати все більше відчуття свободи.

«Я допоможу тобі влитися в колектив. Те, що ти інший. Мені це не заважає».

«Не тільки ти дивний, я теж дивний».

Тепер погляд Іана мені не неприємний.

Мені подобається проводити час з Іаном. Але Іан стає особливо чутливим до Чхемінових ран і навіть з’являється у його снах:

«Від тебе завжди виходить запах крові. Тому з самого початку... це мене турбувало».

«Дивно... Я не можу терпіти твій запах».

Край світла, де змішуються темрява і світло.

Двоє хлопців, що стояли на межі, почали проникати один в одного.

Так почалося їхнє літо.